Ще не досягнувши 20 років, Ольга Маркіш-Рапай пережила розстріл батька й вітчима, заслання матері, а згодом — і власне заслання до Сибіру з університетських пар. Та попри трагедії юності, мисткиня не зламалася: усе подальше життя вона творила життєствердні, яскраві образи. У програмі ми досліджуємо її роботи як у скромних мінімалістичних керамічних фігурках, так і у вражаючих масштабних композиціях — зокрема на Будинку народних колективів та у вестибюлі Інституту ботаніки імені Миколи Холодного.
Немає коментарів:
Дописати коментар